Демонстративність — особливість особистості, пов'язана з підвищеною потребою в успіху й увазі до себе оточуючих. Дитина, якій властива демонстративність, поводиться нарочито, манірно. Театралізована поведінка, перебільшені емоційні реакції демонстративної дитини слугують засобом досягнення головної мети — звернути на себе увагу, здобути схвалення. Якщо для дитини з високою тривожністю основною проблемою с постійне несхвалення дорослих, то для демонстративної дитини — брак похвали.

Чому ж, у такому разі, демонстративність стін проблемою? Якщо першокласник, не відмінно навчається та не викликає замилування дорослих своїми шкільними успіхами, він починає задовольняти підвищену потребу в увазі в інший спосіб: його поведінка набуває негативного забарвлення — він театрально порушує прийняті в школі правила поведінки, може поводитись агресивно.

Негативізм демонстративної дитини поширюється не тільки на норми шкільної дисципліни, але й на суто навчальні вимоги вчителя: не сприймаючи навчальних завдань, періодично «випадаючи» із процесу навчання, дитина не може засвоїти необхідні знання та способи дій, не може успішно навчатися. Практичний досвід психологічного консультування дозволяє говорити про перевагу того або іншого мотиву в поведінцідемонстративної дитини.

Так, наприклад, можна виділити мотив престижу (або бажання бути завжди першим) і домінуючу потребу в увазі. І той і інший мотив є характерними для демонстративної особистості, але мотив престижу частіше притаманний дітям із сильнішим типом темпераменту, які схильні до активно-наступальної, незалежної позиції в поведінці, у той час як потреба в увазі характеризує дітей більш чутливих до позитивного оцінювання їх іншими людьми, залежних, які орієнтуються на допомогу та підтримку, і вся складність їхньої поведінки пояснюється бажанням здобути схвалення.

Із власного досвіду зазначимо, що демонстративні реакції дітей швидко фіксуються за умови неправильної реакції дорослих і вимагають чималого часу для їх виправлення.

Відомо, що найкращі умови для успішного навчання та становлення особистості дитини — це однакові вимоги, які висувають до дитини школа та родина. 

Якщо позиції таких значущих сфер впливу на дитину, як школа та родина, не збігаються за суттєвими принципами та ознаками, це травмує дитину, створює певне емоційне напруження, дезорієнтує у взаєминах з оточуючими, у поведінці дитини підсилюються негативні риси.

Батькам необхідно розуміти, що, потураючи дитині й тимчасово полегшуючи її стан, вони насправді погіршують її становище, створюють умови зачарованого кола. Потурання капризам демонстративної дитини тільки закріплює та підсилює її впертість у майбутньому.

Дитину необхідно навчити переборювати свій егоїзм та зважати на бажання інших, дотримуватись правил поведінки, уміти чекати і, що є найголовнішим для цього віку, визнавати авторитет дорослого.

Якщо дорослий послідовний у своїх вимогах, непохитний під час ухвалення рішень, а також досить гнучкий, щоб зрозуміти, в якій ситуації перед дитиною постала реальна проблема і слід поступитися, а в якій — йдеться про відверту неслухняність і боротьбу за перевагу, тільки тоді поведінка бунтаря стане конструктивною.

Обрання дорослими суворих обмежень без урахування стану дитини (утома, образа, емоційний спалах), непослідовна тактика власної поведінки (сувору вимогу змінює безпідставна поступка, що створює враження безсилля дорослого перед дитиною).

Непогодженість у вимогах дорослих викликає в дитини агресію, відмову виконувати прохання, формує свавільну поведінку або сприяє заняттю позиції блазня, який кривляється, зриває заняття, посідаючи таким чином місце головного героя подій.

Діти, які належать до демонстративного типу, залежно від різних мотивів та потреб, поводяться по-різному, адаптуючись до шкільного навчання.

Джерелом демонстративності, що яскраво виявляється вже в дошкільному віці, зазвичай стає брак уваги дорослих до дітей, які почуваються в родині занедбаними, яким не вистачає любові. Щоправда, іноді трапляється, що дитині приділяється достатньо уваги, але через гіпертрофовану потребу демонстративної дитини в емоційних контактах для самої дитини цієї уваги виявляється зовсім недостатньо. Зазначимо, що зазвичай завищені вимоги до дорослих висувають не бездоглядні, а навпаки, найбільш розпещені діти.

Діти, яким притаманна негативістична демонстративність, порушуючи правила поведінки, намагаються отримати необхідну їм увагу. Навіть якщо увага не є доброзичливою (роздратування, нотації та інше негативне оцінювання), вона все одно підтримує демонстративність дитини: діючи за принципом «краще нехай сварять, ніж не помічають», дитина викривлено реагує на осуд і продовжує робити те, за що її карають.

Отже, таким дітям бажано знайти можливість для самореалізації. Найкраще місце для прояву демонстративності — це сцена.

Поряд із участю в дитячих святах, концертах, виставах демонстративним дітям рекомендується займатися якимось видом художньої діяльності, зокрема образотворчої. Найголовнішим завданням залишається одне — зняти або хоча б послабити підкріплення неприйнятних форм поведінки.

Завдання дорослих — облишити нотації та повчання, якомога менш емоційно робити зауваження, не звертати уваги на несуттєві провини та карати за значні (приміром, позбавленням запланованого походу до цирку).