Особовий склад: оцініть свою дитину
Отже, ми домовилися, що в центрі нашої уваги будуть не школа, не навчальні програми, не вимоги Міністерства освіти або ректорів вищих навчальних закладів і навіть не батьківські амбіції, а власне сама дитина, її потреби, її бажання, її чуття власної гідності.
Пригадаємо ще одну аксіому: всі діти — різні. І спробуємо зрозуміти, якою ж є ваша дитина і яка школа їй потрібна.
ОСОБЛИВОСТІ ХАРАКТЕРУ
Протягом шести або семи років ви, швидше за все, систематично займалися вихованням вашої дитини. Ви привчали її до охайності та порядку, учили бути ввічливою, терплячою, доброю і хороброю. Ви розповідали їй про правила, що прийняті в суспільстві, і на власному прикладі вчили, як можна поводитися в складних ситуаціях. Але зараз я хочу поговорити не про результати вашого виховання, а про ті особливості, які дитина одержала від природи. І якщо ви не задоволені результатом свого виховання, можливо, причина полягає саме в суперечностях між природженими особливостями темпераменту дитини і вашими настановами та методами виховання. Тоді ще не пізно все виправити.
Темперамент
Сучасні психологи дають таке визначення темпераменту: «Це стиль поведінки, що властивий дитині... Темперамент дозволяє охарактеризувати швидкість і яскравість психічних реакцій дитини, особливості настрою та уваги незалежно від конкретного змісту її переживань»1. Зазвичай темперамент помітний ще в колисці. Одна дитина, зголоднівши або намочивши пелюшки, закричить, але швидко заспокоїться, як тільки неприємність буде усунено, друга — не заплаче, а тихо запхикає, і після того, як її погодують і переповиють, довге хникатиме, згадуючи, як її образив всесвіт, третя — не просто закричить, а «заволає благим матом», четверта — просто повернеться на другий бік і мирно спатиме.
У першого з описаних вище немовлят — сангвініка — процеси збудження і гальмування гармонійно збалансовані.
У другого — меланхоліка — порівняно повільно розвивається процес збудження, а гальмування настає швидко.
Цитата за книгою: Фримен Дэвид. Техника современной психотерапии. - СПб., 2001.
Як наслідок, меланхолік швидко стомлюється. Немовлята-меланхоліки — це зазвичай «ручні діти», які почуваються комфортно тільки під боком у мами. Якщо мама «з педагогічних міркувань» рідко братиме їх на руки, то виснаження нервової системи наставатиме ще швидше і в крихітного малюка може розвинутися справжній «дорослий» невроз.
У холерика і збудження, і гальмування відбуваються однаково швидко, таке немовля практично миттєво переходить від стану абсолютного страждання до стану абсолютної задоволеності і щастя. Проте якщо батьки раптом починають «мірятися характерами» з такою дитиною — «У мене криком нічого не доб'єшся», «Поки не замовкнеш, на руки не візьму» — це може закінчитися неврозами для обох сторін. І немовля в цьому нітрохи не винне. Воно зовсім не намагалося «сісти вам на шию» або «наполягати на своєму». Воно просто спілкувалося з вами в тому режимі, який заклала в нього мати-природа.
І нарешті, останнього з немовлят — флегматика — не так уже й легко розбурхати. У нього слабке збудження і сильне гальмування. Такі немовлята перебувають значну частину першого року життя уві сні.
У дорослої людини темперамент, як правило, «затушований» вихованням, але в маленької дитини його можна визначити без особливих зусиль. Відразу хочу підкреслити: йдеться саме про природжені особливості роботи нервової системи, які можна вра-ховувати, але неможливо змінити. Холерик не перевиховується на сангвініка, а меланхолік — на флегматика. Зрозуміло, що з рока¬ми людина стає спокійнішою, зібранішою, терплячішою, але для цього дійсно потрібні роки.
Якими ж стають діти з різними темпераментами до 6—7 років?
Меланхолік як і раніше довго «розгойдується» і швидко стомлюється, насилу пристосовується до напружених життєвих умов. Підростаючи, така дитина може стати дуже активною і примхливою, але головне — нелюбов до змін — залишається з нею. Усі діти в певному віці — великі традиціоналісти, але меланхолік першого тижня після переїзду на дачу боїться виходити з дому і йде з пісочниці у разі першого різкого руху з боку дітей, які там граються. Відповідно й займатися з ним потрібно поволі, не поспішаючи та глибоко опрацьовуючи кожну тему, прагнучи не приголомшити дитину потоком нових відомостей. Тоді вона може вразити вас (і вчителів) прекрасною пам'яттю, старанністю, ретельністю виконання робіт, а головне — глибиною та нестандартністю мислення.
Холерик, навпаки «швидко спалахує», але й швидко стомлюється — саме тоді, коли від нього вимагається щоденна дрібна робота. Часто в холериків виникають проблеми з мовленням, просто через те, що їм бракує терпіння, щоб промовляти послідовно всі звуки. На майданчику або в пісочниці холерик може легко здобути славу забіяки, але він б'ється не тому, що злий, просто пояснення за допомогою кулаків — швидші та зрозуміліші. Але іноді можуть побити і його самого — він так кричить і махає руками, що діти лякаються та не знають, як його зупинити. Якщо природа послала вам дитину-холерика, намалюйте собі медаль, повісьте на шию і кидайтеся в бій. Займатися з такими дітьми слід швидко, весело і з вигадкою — тоді вони опановують науки семимильними кроками. Якщо ви примусите холерика три—чотири рази переписати рядочок без помилок, у нього гарантовано виникне огида до чистописання. Краще показати йому помилки (а ще краще — запропонувати йому їх знайти) і відкласти роботу над помилками на пару годин, а, може, й на наступний день (якщо вдасться домовитися з учителем). Через декілька днів не завадить повернутися до старої теми і все повторити — холерики часто мають «коротку пам'ять».
Для такої дитини дуже важливі навички спілкування з однолітками і з дорослими. Прагніть звертати її увагу на наслідки її вчинків: «Бачиш, ти стукнув дівчинку, тепер вона боїться з тобою гратися, і мені доведеться забрати тебе з майданчика. Бачиш, ти скинув машинку з висоти, і тепер вона зламана». Приготуйтеся повторити разів 100, і на 101-й до дитини обов'язково дійде. Навчіть її просити вибачення, навіть якщо вона не почувається винною. «Я не навмисне тебе стукнув, але мені дуже шкода, що тобі боляче». Учіть дитину рухливих ігор, щоб вона могла бути заводієм на дитячому майданчику. Давайте їй можливість побувати в дорослій компанії, але наперед попросіть дорослих, щоб вони не були за панібрата з вашою дитиною, навчили її тримати дистанцію, звертатися до дорослої людини на «Ви» і на ім'я та по батькові, ввічливо просити і терпляче чекати, коли дорослий зможе звернути не неї увагу. Наприклад, якщо ваша дитина постійно чіпляється до вас, коли ви говорите по телефону, заведіть спеціальну «телефонну коробку» з іграми та головоломками і домовтеся, що, як тільки ви починаєте довгу телефонну розмову, ваша дитина може зайнятися іграми з цієї коробки. За допомогою таких простих прийомів ви можете навчити її контролювати власну поведінку і поважати чужий час. У дитячому садку, у школі, в гуртках важливо досягти повного взаєморозуміння з вихователем. Так, ваша дитина часто погано себе контролює, її потрібно зупиняти перш, ніж вона накоїть дурниць, але це не означає, що на неї можна навішувати ярлики «забіяки», «хулігана», «некеро-ваного і невихованого», «педагогічно занедбаного». Хай краще педагог скаже дитині, що саме в її поведінці заважає оточуючим. Якщо після цього дитина намагатиметься виправитися, то кожне, бодай щонайменше, досягнення потрібно відзначати і хвалити: «Я бачила, як тебе образив Гришко, як тобі хотілося побитися з ним, але ти відвернувся та пішов геть. Ти молодець»; «Сьогодні ти не бився цілих півдня. Молодець. Це твій рекорд. Може, завтра спробуєш протриматися ще довше?»
Із сангвініком набагато простіше. Він, як правило, радує батьків, примушуючи їх почуватися зразковими, він допитливий, непосидючий, але одночасно і достатньо «самосвідомий» — його можна зупинити, зацікавити іншим заняттям, не відчуваючи при цьому, що розвантажуєш вагон картоплі. Такі діти — бажані гості на будь-яких розвивальних заняттях для малюків і на дитячих майданчиках. Єдине, що можна порадити їх батькам, — не забувати, що їхні діти — це діти, і не перевантажувати малюків дорослими заняттями. Якщо малюк став капризним, забіякуватим або, навпаки млявим, хворобливим, — отже, зараз йому потрібні не розвивальні заняття, а спокійні і веселі ігри з батьками і това¬ришами. І ще — не соромтеся попросити про допомогу. Жити з дитиною-сангвініком 24 години на добу і сім днів на тиждень — велике випробування, якщо тільки ви самі не дитина-сангвінік. Сангвініки дуже контактні та люблять поговорити як з дітьми, так і з дорослими, тому хай у вашої дитини буде багато співрозмовників і товаришів по іграх. Іноді сангвініків, які зростають у «вільних» сім'ях, в атмосфері любові, також доводиться привчати до думки, що дорослі — це не тільки друзі, але й учителі, вихователі, старші товариші, до яких потрібно ставитися з повагою і формальною ввічливістю. Тут вам стануть у нагоді поради, які я давала, розповідаючи про холериків. Флегматик також на перший погляд здається безпомічною дитиною. Він спокійний, посидючий, методичний. Йому потрібно багато часу для того, щоб навчитися чогось нового, але зате вже вивчить він це добре, на совість. Але... той, хто мало просить, мало одержує. У школах флегматики часто «застрягають» на задніх партах, а коли справа доходить до перевірки знань, з'ясовується, що вони знають дуже мало, — просто не встигли за класом і втратили зв'язок міркувань. Переконайтеся в тому, що вчитель вашої дитини розуміє її особливості, що він уміє відрізняти «нерозумну» дитину від «повільної» і готовий будувати навчання таким чином, щоб вашій дитині було комфортно і вона одержувала знання в тому темпі, який їй здається нормальним та природним. Спонукайте вашу дитину до виконання самостійних творчих робіт, так вона може розширити свої знання і виявити їх перед оточуючими. Так, наприклад, якщо в школі вивчатимуть тему «Прикмети весни», ви з дитиною заздалегідь можете зробити фотоальбом, який допоможе учителеві під час проведення уроку.
Друге важливе питання, на яке ви повинні знати відповідь: екстраверт ваша дитина або інтроверт. Ці складні терміни, що були введені Карлом Юнгом, насправді позначають дуже прості поняття. Екстраверти — люди, які зосереджені на зовнішньому світі, вони отримують енергію від спілкування і швидко втомлюються наодинці, а інтроверти — зосереджені на своєму внутрішньому світі, для них самотність є відпочинком, а будь-яка ситуація спілкування — роботою.
Різницю між екстравертом та інтровертом можна побачити на такому прикладі. Чудовий поет Олександр Кушнер так описав переживання дитини-інтроверта:
Не хочу идти я в сад:
Там гуляют и галдят,
Там старушки на скамейках
Неподвижные сидят.
Не хочу идти во двор:
Там работает мотор,
Вот уже вторые сутки
В нем копается шофер.
Не хочу идти я в тир:
Там висит на стенке тигр,
Я стрелял в него раз двести
Прострелял уже до дыр.
Я хочу идти домой,
Там раздолье и покой,
Там мяукает и плачет
Без меня котенок мой.
Коли мій син-екстраверт прочитав цей вірш, він був щиро здивований і сказав: «Дурний хлопчик! Треба взяти із собою кошеня і піти в сад, а потім у двір та в тир!» Таким чином з'явився привід для того, щоб поговорити про те, що всі люди різні, тому їхні уявлення щодо того, як добре провести час, можуть значною мірою різнитися.
Сам Юнг не вважає, що людина може бути тільки екстравертом або інтровертом, швидше за все він уявляв інтровертність та екстравертність як два полюси якоїсь довгої шкали, на якій кожна людина займає своє унікальне місце. Юнг уважав, що інтроверсія та екстраверсія — це два стани, що властиві кожній людині, й «ідеальна» людина просто в потрібні моменти повертається до світу то екстравертним, то інтровертним боком.
Реальні люди через свої генетичні особливості та психологічні травми можуть «застрягати» то в одному, то в іншому стані. Але якщо їм вчасно допомогти, вони можуть навчитися управляти своїми «половинами» — бути товариськими і розкутими в компанії або зосередженими та мовчазними в ситуації, коли необхідна напружена праця.
Зараз учені вважають, що ці особливості залежать від особливостей обміну речовин в корі головного мозку. Тобто йдеться про природні та нормальні відмінності.
Не можна говорити, що екстраверт кращий, а інтроверт — гірший, або навпаки. Просто, якщо ми відправляємо дитину до школи — тобто в ситуацію, де їй доведеться й активно спілкуватися, і не менш активно «думати та мовчати», ми повинні знати її слабкі та сильні місця.
Зрозуміло, що в екстраверта значно більше можливостей для того, щоб стати зіркою класу. Він тягнутиме руку на уроках (навіть не обміркувавши відповідь до кінця), буде заводієм на перервах. Інтроверт, швидше за все, вважатиме за краще триматися в тіні. Тямущий учитель сам зверне на нього увагу, зуміє дочекатися від нього відповіді і переконатися, що інтроверт розуміє навчальний матеріал нітрохи не гірше, а іноді навіть глибше за своїх екстра-вертних однолітків.
Але якщо вчитель не дуже добре знає психологію, та ще і сам за вдачею екстраверт, він може вирішити, що його учень-інтроверт — «тупий» та «ледачий». Так само вчителеві-інтроверту учень-екстраверт може здаватися «базікою» і «задавакою».
Такі непорозуміння краще вирішувати до початку навчання.
Як же визначити, чи є ваша дитина екстравертом або інтро¬вертом?
Якщо ваша дитина інтроверт, вона, ймовірно:
❖ спостерігає і слухає, перш ніж приєднатися до якоїсь гри;
* глибоко зосереджується на предметі, що її цікавить;
❖ радіє, коли залишається наодинці в своїй кімнаті;
❖ говорить тільки після того, як продумає тему;
❖ відзначається яскраво вираженим чуттям особистого простору і не любить, щоб хтось сидів дуже близько або входив до її кімнати, не постукавши;
❖ усамітнюється в своєму особистому просторі, і, щоб дізнатися, що вона думає та відчуває, її потрібно про це запитати;
❖ багато говорить, якщо предмет її цікавить або якщо їй комфортно з людьми, але в інших ситуаціях може бути «мовчуном» і навіть «букою».
Як організувати комфортні умови для дитини-інтроверта
Поговоріть з учителем. Поясніть йому, що ваша дитина швидко втомлюється в галасливих компаніях, що вона дуже сором'язлива і навіть якщо вона твердо знає матеріал, їй часто необхідне «особливе запрошення» в дуже доброзичливому тоні, для того щоб почати говорити. (Сором'язливість та інтроверсія — абсолютно різні речі, але слова «сором'язлива дитина» будуть зрозуміліші, ніж «дитина-інтроверт»). Якщо дитина впадає в паніку від однієї думки про те, що їй доведеться відповідати перед усім класом, учитель може спочатку опитати її в індивідуальному порядку на перерві. Можливо, також він дасть дитині можливість залишатися під час перерви в класі, щоб вона могла посидіти в тиші.
Дайте дитині відпочити 2—3 години після повернення зі школи. Облиште будь-які розпитування. Запропонуйте їй від-почити наодинці або удвох із вами, увімкніть спокійну музику, попийте разом чаю тощо. (Непогано влаштовувати такі тайм-аути і з дитиною-екстравертом, просто вони потрібні їй не так часто, як інтровертові). Дайте дитині можливість робити уроки наодинці (якщо вона сама не попросить вас посидіти поруч). Якщо потріб-но, «сходіть» разом за завданнями, запитайте дитину, як вона зби-рається їх виконувати, потім разом оцініть виконання і виправте помилки.
Не перевантажуйте дитину «колективними заходами», але й не відривайте її повністю від компанії інших дітей. Хай у вашої дитини спершу буде один або двоє спокійних товаришів у іграх. Якщо вона не заводить друзів серед однокласників, запропонуйте їй уважніше придивитися до них, вирішити, хто їй симпатичний, в які ігри їй хотілося б грати, спільно розробіть план (про це ми говоритимемо далі).
Пам'ятайте, що якщо ваша дитина не демонструє бурхливих емоцій, це ще не означає, що вона не переживає свої успіхи і невдачі, частіше говоріть їй: «У всіх дітей часто щось не виходить просто тому, що вони маленькі та не все знають і вміють. Коли ти трохи підростеш, багато що буде простішим».
Якщо дитина не може відразу відповісти на ваше запитання або виконати завдання, не наполягайте, дайте їй час для того, щоб освоїтися, і поверніться до цього пізніше, частіше повторюйте, що «нам нікуди поспішати, у нас купа часу». Не сердьтеся, якщо дитина протестує, коли ви порушуєте її самотність або берете її речі. Якщо дитина втомилася або засмучена, навіть лагідний дотик може бути для неї нестерпним.
Якщо ваша дитина екстраверт, вона, ймовірно:
❖ віддаватиме перевагу не усамітненню, а компанії та галасливим розвагам;
❖ набирає енергію під час ігор і спілкування з іншими дітьми та в активній діяльності;
❖ хоче розповісти вам негайно все про свої враження та ідеї, про думки і почуття;
❖ думає вголос. У пошуках залишених десь речей вона ходитиме по дому і запитуватиме: «Де ж мій м'ячик?» або «Я шукаю свій плейєр», — щоб прийняти рішення, їй потрібно говорити про це;
❖ їй необхідно постійно чути схвалення, і вона відкрито просить про це; наприклад, їй потрібно почути, що вона добре попрацювала або що вам подобається її подарунок;
❖ вона любить різноманітність і легко відволікається.
Як організувати комфортні умови для дитини-екстраверта
Попередьте вчителя, що ваша дитина — непосидюча, у неї можуть бути труднощі з дисципліною, але вона дуже старатиметься. Екстраверти часто поводяться погано просто тому, що дуже захоплені своїми ідеями та не помічають нічого навколо. Достатньо нагадати їм доброзичливим тоном про правила поведінки, і вони виправляються, тоді як різке зауваження може їх образити тому вони почнуть хуліганити на зло.
Коли ваша дитина готує уроки, дайте їй можливість обговорювати з вами те, що вона робить. Так їй буде легше думати.
В екстравертів можуть бути проблеми з однолітками, тому що вони не дуже добре вміють аналізувати свої емоції, тому часто їм незрозуміло, через що виник той або інший конфлікт. Для того, щоб навчити їх слухати іншого, давайте їм зворотний зв'язок: «Можливо вчителеві не сподобалася твоя відповідь, тому що він бачив, що ти говорила не думаючи», «На мою думку, вчителька дуже втомилася від вашого шуму і тому прикрикнула на вас», «Мені здається, цей хлопчик хоче побути на самоті. Можливо, у нього поганий настрій», «Я хочу розповісти тобі дещо цікаве. Але в мене нічого не вийде, якщо ти мене перебиватимеш».
Пам'ятайте, що навіть екстравертним дітям слід регулярно відпочивати. Дитина-екстраверт може сама не відчувати, що втомилася. Вона просто стає галасливішою, смішливішою, рухливішою і менш керованою. Зверніть її увагу на її поведінку — вона має навчитися «відстежувати» свою втому і вчасно давати собі відпочинок.
Не заважайте їй займатися в п'яти гуртках одночасно, якщо вона цього хоче, але стежте за тим, щоб вона не перевтомлюва-лася.
Якщо вам із дитиною доведеться тривалий час провести в очікуванні, наперед подумайте про розваги. Навчіть її простих ігор на папері або ігор із головоломками, щоб вона могла за необхід-ності терпляче чекати, не дратуючи оточуючих.
Дуже часто невдачі вашої дитини в навчанні зумовлені тим, що пояснення вчителя для неї незрозумілі. Наприклад, учитель розповідає, замість того щоб намалювати картинку, або, навпаки, малює схему, замість того щоб довести на практиці, як працює те або інше правило. Справа у тому, що людина пізнає навколишній світ за допомогою трьох найважливіших чуттів: зору, слуху і дотику. (Нюх і смак є допоміжними відчуттями.) Дослідження довели, що ці три системи розвинені у різних людей нерівномірно. Одні орієнтуються здебільшого на зір, другі — на слух, треті — на дотик. Тому ми можемо (дуже умовно і з великою натяжкою) роз-поділити людей на три групи: візуали («глядачі»), аудіали («слухачі») і кінестетіки («діячі»).
Якщо ми запропонуємо «слухачеві» об'ємний макет, «кіне-стетикові» — пласку картинку, а «глядачеві» — докладну розповідь про предмет, їм доведеться діяти в незвичному для себе середовищі, й ефективність їхнього навчання буде набагато нижча, ніж якби кожному дозволили вчитися «у своєму стилі». Хороший учитель прагне будувати урок так, щоб у дітей була можливість і «послухати», і «подивитися», і «подіяти». Проте, якщо у вашої дитини труднощі з розумінням тієї або іншої теми, ви можете допомогти їй, побудувавши пояснення таким чином, щоб їй було зручно.
Наприклад, якщо ви хочете пояснити дитині тему «Кругообіг води в природі», то для «слухача» найкращим способом буде читання відповідного розділу з якоїсь науково-популярної книжки для дітей, що написана хорошою мовою. Для «глядача» кращим поясненням буде картинка, на якій крапельки води, підіймаючись з озера у вигляді пари, збираються в хмари, а потім із хмари ллє дощ. І нарешті, «діячеві» можна запропонувати простий дослід: накрити склянку з гарячою водою блюдцем і через пару хви¬лин продемонструвати, що на холодному блюдці осіли крапельки води з пари. У цьому досліді склянка — це аналогія озера, блюдце — хмари, в якій водяна пара охолоджується, знову перетворюється на воду і виливається на землю у вигляді дощу.
При цьому будьте уважними — не переплутайте себе і свою дитину! Якщо ви «діяч», а дитина — «слухач», дослід, імовірно, буде найбільш зрозумілим поясненням для вас, тоді як ваша дитина віддала б перевагу розповіді.
Наведений далі тест 1 допоможе вам дізнатися, до якої групи належить ваша дитина, або, точніше, наскільки вона «глядач», наскільки «слухач» і наскільки «діяч», адже кожна людина нехай різною мірою, але вміє користуватися всіма трьома системами. Поставте «галки» біля тих тверджень, які стосуються вашої дити-ни, і підрахуйте, скільки балів вона набрала в кожному з трьох розділів (кожна «галка» дорівнює одному балу).
Якщо у вашої дитини труднощі із розумінням якогось навчаль-ного матеріалу, спробуйте побудувати пояснення відповідно до її провідної системи сприйняття (зорової, слухової або дотикової) та оцініть результат.
Навички «глядача»
■Любить головоломки і настільні ігри. Із задоволенням користується комп'ютером та калькулятором.
❖ Спостерігаючи навчається нових речей.
❖ Пише старанно.
❖ Виконує акуратні і красиві художні роботи.
Тест і рекомендації складені за книгою Лорен Бредвей та Барбари Алберс Кволий.
❖ Віддає перевагу настільним іграм замість ігор на свіжому повітрі.
❖ Любить бадмінтон та ігри з м'ячем, які потребують відмінного зорового контролю.
❖ Перш ніж взяти участь у грі, постежить за тими, хто грають.
❖ Може відтворювати літери і цифри по пам'яті.
❖ Пам'ятає те, що йому показували.
❖ Стежить за чистотою свого одягу.
❖ Стежить за чистотою свого робочого місця.
Навички «слухача»
Використовує такі ж звороти мовлення, що і дорослі.
❖ -Використовує граматично правильні речення.
❖ Розповідає ретельно продумані історії.
❖ Полюбляє касети та диски.
❖ Полюбляє книги та фантазії.
❖ Навчається нових речей, читаючи інструкції.
❖ Любить ігри зі встановленими правилами.
❖ Віддає перевагу іграм, що вимагають словесного спілкування.
❖ Під час роботи він розмовляє сам із собою.
❖ Вільно розповідає про свої почуття.
❖ Найкраще навчається, заучуючи напам'ять.
❖ Полюбляє ставити запитання і відповідати на них.
Навички «діяча»
■ Прагне зобразити події, замість того щоб розповідати про них.
❖ Любить ігри, що вимагають значної спритності.
❖ Добре їздить на велосипеді, вчиться плавати, кататися на ковзанах, на лижах, на роликах тощо.
❖ Погано переносить ситуації, коли необхідно спокійно посидіти, наприклад, за книгою.
❖ Майже кожній іграшці знаходить повноцінне застосування, іноді використовує найнесподіванішим чином.
❖ Добре координований.
❖ Передає емоції дією, а не словами.
❖ Працює в оточенні цілковитого безладу, примудряючись переворушити своє робоче місце за декілька хвилин.
❖ Починає діяти, не дослухавши пояснень, але багато що усвідомлює сам у процесі роботи.
❖ У музеях найбільше любить макети і рухомі моделі.
❖ Любить майструвати, але вироби його не дуже акуратні — «головне, щоб працювало».
❖ Любить комп'ютерні ігри, в яких персонажам доводиться активно діяти.
Не забувайте: провідний «канал сприйняття» у дитини змінюється з віком. Як правило, маленькі діти — кінестетики; з наближенням шкільного віку важливішими стають навички «слухача».
Цим змінам і гармонійному розвитку всіх трьох способів сприйняття можна допомогти. Причому це зовсім не важко, і результат, як правило, себе виправдовує — просто давайте дитині можливість попрактикуватися в роботі з іншими системами.
Запропонуйте «діячеві» рухливі ігри, в яких потрібно уважно слухати команди ведучого і робити відповідні дії або уважно стежити за ведучим та повторювати його рухи.
Запропонуйте «глядачеві» слухати вашу розповідь і малювати до неї ілюстрацію прямо під час читання, а «слухачеві» запропонуйте складати розповіді за картинками тощо.
